Добров Петро Васильович (13.07.1943) народився у м. Сніжному Донецької області у багатодітній родині шахтаря. Його батько Василь Митрофанович 1929 р. був репресований, реабілітований у 1955 р.
Був сьомим у сім’ї, тому рано почав працювати. З п’ятнадцяти років — на сільськогосподарських роботах у радгоспі ім. Челюскінців Шахтарського району. Після закінчення школи — поштарем у Сніжнянській конторі зв’язку. Після вісімнадцяти — молотобійцем на шахті «Ремівська-Східна».
У 1962 р. став студентом історико-філологічного факультету Шахтинського педінституту (Росія). У жовтні того ж року призваний до лав Радянської Армії. Після служби перевівся до Донецького державного університету на історичний факультет, який з відзнакою закінчив у 1969 р.
Починаючи з першого курсу, брав участь у роботі студентського наукового товариства. У 1967 р. за наукову роботу «Прорив Міус-фронту та його значення у визволенні Донбасу» став лауреатом Першого всесоюзного конкурсу студентських наукових робіт у м. Ленінграді, у 1968 р. — лауреатом Другого Всесоюзного конкурсу за наукову роботу «Визволення Донбасу від німецько-фашистських загарбників». За активну роботу в студентському науковому товаристві нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти СРСР (1969).
Під час навчання став найактивнішим учасником студентського будівельного руху: Джети-гора Кустанайської області, Сахалін, Польща, НДР — ось неповна картина його трудових мандрівок.
За активну участь у будзагонах нагороджений знаком ЦК ВЛКСМ «За активну роботу у студентських загонах».
У 1969 р. за розподілом Мінвузу України залишився працювати асистентом на кафедрі історії КПРС. У 1971 р. на Всесоюзному зльоту студентів, серед двох з половиною тисяч відмінників навчання, ленінських стипендіатів, командирів та бійців студентських будівельних загонів, аспірантів, комсомольців та профспілкових активістів — посланців з усіх вищих навчальних закладів Радянського Союзу, був Петро Добров.
У 1970 р. вступив до аспірантури при кафедрі історії КПРС Донецького державного університету, а у 1973 р. достроково захистив кандидатську дисертацію (під керівництвом професора М. Ф. Хорошайлова) на тему: «Діяльність КП України з підготовки та виховання кадрів робітничого класу в роки четвертої п’ятирічки (1946–1950 рр.). (На матеріалах Донецької і Луганської областей)». У тому ж році почав працювати лектором Донецького міському Компартії України та старшим викладачем вечірнього університету марксизму-ленінізму при міському партії. Упродовж 10 років був позаштатним лектором Донецького обкому КП України, заступником голови правління Донецької міської організації товариства «Знання». Нагороджений почесними грамотами всесоюзного, республіканського та обласного товариства «Знання».
Петро Васильович пройшов звичайний шлях ученого-викладача: асистент, старший викладач, доцент ДонДУ, докторант Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова, захист докторської дисертації.
З вересня 1991 р. працює на кафедрі історії України історичного факультету ДонДУ, виконує обов’язки заступника декана факультету, з 1996 р. — професором. З 6 січня 1999 р. обраний деканом історичного факультету, а в 2002 р. — завідувачем кафедри історії України.
Він — автор п’яти монографій та понад 150 наукових праць. З 1999 р. — академік і член президії Української академії історичних наук.
П. В. Добров є головним редактором двох фахових видань. З 1998 р. — заступник відповідального редактора «Вісника Донецького університету», член редколегії п’яти наукових журналів.
У 2001 р. з власної ініціативи заснував Інститут історії Донбасу Донецького національного університету і на правах фундатора обраний його директором.
Доклав багато зусиль, щоб провести першу в Україні нараду деканів історичних факультетів, що стала традиційною, на якій був обраний Головою Ради деканів історичних факультетів ВНЗ України.
У 2001 р. очолив першу в історії університету спецраду із захисту кандидатських і докторських дисертацій.
Як провідний вчений, він має свою наукову школу. З основним напрямком — Історія Другої та Великої Вітчизняної війни, та цілу плеяду вихованців (з них — 27 кандидатів та 9 докторів наук). Під його керівництвом зараз готується 6 кандидатських та 2 докторських дисертації.
Нагороджений двома урядовими нагородами Радянського Союзу. Має почесне звання Заслуженого працівника освіти України (2001). Лауреат премії ім. Академіка Д.І. Яворницького.